* 1627 рік. Указом царя московського Олексія Михайловича та його батька патріарха Філарета звелено було книги українського друку зібрати і на пожежах спалити із суворою забороною будь-коли в майбутньому купувати українські книги. Так, у Москві спалено ‘Учительное євангеліє’ Транквіліона-Ставровецького разом з іншими його книгами та ‘Катехизис’ Лаврентія Зизанія Тустановського.
* 1669 рік. Після Люблінської унії — гоніння на українські книги, надруковані на польській території,
* 1672 рік. Указ про заборону в усіх містах усіх чинів людям тримати в себе вдома та на території Польщі відкрито чи таємно українського друку книги, а хто їх має, то суворо наказано приносити і здавати воєводі, місцевому правителю.
* 1677 рік. Патріарх московський Іоаким наказав з українських книг знищити листки, які мають різницю від книг московських.
* 1689 рік. Синод заборонив Києво-Печерській лаврі друкувати І том ‘Четьї-мінеї’ Дмитра Ростовського.
* 1690 рік. Московський патріарх Іоаким указом заборонив усе українське письменство, а І том книги ‘Четьї-мінеї’ Данила Заточника звелено спалити.
* 1693 рік. Лист Московського патріарха до Києво-Печерської лаври про заборону будь-яких книг українською мовою.
* 1709 рік. Указ Петра І про заборону друку книг українською мовою, а книги, друковані церковно-слов’янською мовою, звіряти з російським виданням, щоб у них ніякої різниці не було.
* 1720 рік. Указ Петра І, щоб знову книг ніяких, крім церковних попередніх видань, в Україні не друкувати, а ті старі книги з книгами великоросійського друку зрівняти, щоб ніякої різниці і особливого наріччя в них не було.
* 20 грудня 1720 року. Петро І видав указ київському губернському князю Голіцину, щоб – во всех монастырях, остающихся в Российском государстве, осмотреть и забрать древние жалованные грамоты и другие куртиозные письма оригинальные, а также книги исторические, рукописные и печатные.
1721 рік. Наказ Синоду надсилати книги з українських друкарень у синодальну контору для виправлення їх згідно з російськими вимогами та вимовою й звірення клеймом цензора.
* 1724 рік. Друкарня Києво-Печерської лаври оштрафована на одну тисячу карбованців за друкування книг, не у всьому схожих з великоросійськими. На таку ж суму і за таку ж ‘провину’ оштрафовано і Чернігівську друкарню, яку перевезли до Москви.
* 1726 рік. Київський митрополит Іосиф Кроковський склав акафіст святій Варварі. Москва дозволила Лаврі друк, але з умовою його перекладу на російську мову («на великороссійское нарЂчіе»). У серпні 1726 р. розпорядження Синоду про заборону друкувати будь-яку книжку, яка раніше не друкувалася санкт-петербурзькою або московською синодальною друкарнями. Знову наказано, щоб правопис і наголоси точно повторювали московські.
* 1729 рік. Наказ Петра І про переписування в Україні державних постанов та розпоряджень з української мови на російську.
1740 рік. Російська імператриця Анна Іванівна створила правління гетьманського уряду під керівництвом московського князя Олексія Шаховського та запровадила російську мову в діловодстві на території України. Переписи 1740 — 1748 рр. свідчать, що в семи полках Гетьманщини на 1094 села припадало 866 шкіл з викладанням українською мовою. У 1804 р. було видано царський указ, який заборонив навчання українською мовою. Результати національного гніту одразу позначились на стані освіти в Україні. Уже перепис 1897 р. показав, що на 100 осіб було лише 13 письменних.
* 1748 рік. Наказ Синоду Київському митрополитові Самуїлу Милославському ввести в Києво-Могилянській академії та в усіх школах України російську мову викладання, в результаті чого на Лівобережжі зникло 866 українських шкіл.
* 1750 рік. Після скасування Канцелярїї міністерського правління малоросійських справ у
* 1750 рік. Після скасування Канцелярїї міністерського правління малоросійських справ у м. Глухові з неї вилучені та перевезені до Росії справи таємного діловодства. Документи архіву Запорозької Січі, знайдені під час розорення Січі генерал-поручиком Текелією у скрині під престолом січової церкви, опинилися в Московському відділенні загального архіву Головного штабу.
* 1755 рік. Синод наказав Києво-Печерській лаврі перекласти на російську мову ‘Четьї-мінеї’ св. Дмитрія Ростовського та Києво-Печерський патерик.
* 1763 рік. Указ Катерини ІІ про заборону викладати українською мовою в Києво-Могилянській академії.
* 1764 рік. Скасування Катериною ІІ українського гетьманства, а з ним — ліквідація українських навчально-культурних закладів та усунення від влади україномовних чиновників.
* 1765 рік. Ліквідація Катериною ІІ козацького устрою на Слобожанщині та козацьких шкіл.
* 1766 рік. Синод видав суворий указ Києво-Печерській лаврі друкувати лише ті книги, які в московській друкарні
1769 рік. Синод заборонив Києво-Печерській лаврі друкувати букварі українською мовою і наказав відібрати у людей ті букварі, які були вже на руках.
* 1782 рік. Катерина ІІ створила комісію для заведення в Росії народних училищ, завданнями яких було запровадження єдиної форми навчання та викладання російської мови в усіх школах імперії.
* 1784 рік. Синод наказує митрополитові Київському і Галицькому Самуїлу карати студентів та звільняти з роботи учителів Києво-Могилянської академії за відхід від російської мови.
* 1785 рік. Наказ Катерини ІІ по всіх церквах імперії правити службу Божу російською мовою. Російська мова заведена у всіх школах України.
* 1786 рік. Синод знову наказує митрополитові Київському контролювати Лаврську друкарню, щоб ніякої різниці з московськими виданнями не було, а в Києво-Могилянській академіі негайно ввести систему навчання, узаконену для всієї імперії.
1789 рік. У Петербурзі з ініціативи Катерини ІІ видано Порівняльний словник усіх мов, у якому українська мова визначається як російська, спотворена польською.
* 1811 рік. Закриття Києво-Могилянської академії.
* 1847 рік. Розгром Кирило-Мефодіївського братства.
* 1853 рік. Покалічено видання Літопису Грабянки.
* 1862 рік. Позакривано українські недільні школи. Припинилось видання українського літературного та науково-політичного журналу Основа.
* 1863 рік. Валуєвський циркуляр: ‘Української мови не було, немає і бути не може, а хто цього не розуміє — ворог Росії’.
1864 рік. Тисячі пудів архівних матеріалів вивезли до Москви після судової реформи. Згідно з обіжником Міністерства юстиції від 3 грудня 1866 року, туди потрапила велика кількість документів ліквідованих установ із Волинської, Київської, Катеринославської, Подільської, Хе*рсонської та Чернігівської губерній.
* 1869 рік. За законом, чиновникам усіх відомств призначалась значна доплата за русифікацію.
* 1876 рік. Емський указ. Заборона ввозити українські книги з-за кордону, заборона підписувати українські тексти під нотами, заборона українських вистав. Невипадково хор М.Лисенка змусили співати у концерті українську народну пісню Дощик французькою мовою.
* 1881 рік. Закон про дозвіл на друкування словників українською мовою, але за російським правописом, а постановка українських вистав залежить від місцевого начальства.
* 1887 рік. Рукопис граматики української мови цензор повернув, не читаючи, відписавши авторові, що нема потреби дозволяти до друку граматику тієї мови, яка приречена на небуття.
* 1888 рік. Указ Олександра ІІІ ‘Про заборону вживания в офіційних установах української мови та хрещення українськими іменами’.
* 1889 рік. У Києві, на археологічному з’їзді, дозволено читати реферати всіма мовами, крім української.
* 1892 рік. Російський уряд наказує цензорам суворо стежити за тим, щоб не допустити українських літературних перекладів з російської мови.
* 1894 рік. Заборона ввезення українських книг з-за кордону.
* 1895 рік. Заборона української читанки та українських книг для дітей.
* 1903 рік. На відкритті пам’ятника І.Котляревському у Полтаві не дозволено промови українською мовою.
* 1905 рік. Кабінет Міністрів Росії відкинув клопотання Київського та Харківського університетів про скасування заборони української мови, визначаючи це несвоєчасним.
* 1906 і 1907 рік. Закриття Просвіти в Одесі та Миколаєві.
* 1908 рік. Указ сенату про те, що освітня робота в Україні шкідлива й небезпечна для Росії.
* 1910 рік. Указ Столипіна про зарахування українців до розряду інородців і про заборону будь-яких українських організацій.
* 1914 рік. Указ Миколи І про заборону української преси.
* 1919 рік. Після завоювання України більшовиками — знищення національно свідомої частини населення та заборона всіх українських літературних, драматичних та усних творів, серед яких лише українських народних пісень — триста тисяч.
* 1921—1923 роки. Голод в Україні.
* 1922 рік. Ліквідація Просвіт на Кубані, в Зеленому Клину та в інших місцях проживання українців.
* 1929 рік. Арешт українських науковців та духовенства — заміщення їх російськомовними.
* 1932 рік. Спланована та здійснена за підтримкою, чи пак з мовчазної згоди ‘світового співтовариства’, акція ліквідації українського народу. В Україні, яка володіє 40 % світового чорнозему, умертвлено голодом до 12 мільйонів носіїв української мови, саме селян, щоб зберегти зрусифіковане міське населення. У містах введено карткову систему та паспорти.
* 1933 рік. Телеграма Сталіна про припинення українізації і знищення більшості українських письменників.
* 1938 рік. Постанова ЦК КП(б) про обов’язкове вивчення в школах республіки російської мови.
* 1939 рік. Після «визволення» Західної України — закриття частини українських і відкриття російських шкіл.
* 1940 рік. Депортація населення Галичини у Сибір.
* 1946 рік. Постанова Ради Міністрів Радянського Союзу про затвердження українського правопису, наближеного до російського. Голод в Україні.
* 1947 рік. Каганович провів чистку серед діячів української культури. Знов депортація в Сибір населення Західної України. План вивезення українців у Сибір зірвався через нестачу вагонів.
* 1949 рік. Заборона повертатися в Україну тим робітникам, котрі були вивезені під час війни разом зі своїми заводами. Для відбудови промисловості в Україні присилали росіян. З КП(б)У виключено за націоналізм 3 % комуністів на XVI з’їзді партії. На цілину — в Казахстан та Сибір — вивезено 100 тисяч українських юнаків та дівчат.
* 1958 рік. Постанова Пленуму ЦК КПРС про перехід українських шкіл на російську мову викладання. 17 вересня 1959 р. Верховна Рада УРСР прийняла відповідну Постанову.
* 1961 рік. ХХІІ з’їзд КПРС — нова програма партії про злиття націй в єдиний радянський, тобто російський, народ.
1979 рік. Ташкентська конференція — Російська мова — мова дружби народів.
* 1983 рік. Постанова ЦК КПРС і Ради Міністрів Радянського Союзу Про поліпшення вивчення росіиської мови у школах республік. Доплата за російську мову викладання 15 % та поділ класів.
* 1989 рік. Постанова ЦК КПРС Про єдину офіційну загальнодержавну мову в Радянському Союзі (російську). Те ж у проекті Конституції М.Горбачова.
* 1990 рік. Верховна Рада Радянського Союзу. Закон про мови народів Радянського Союзу закріплює за російською мовою статус офіційної на всій території Радянського Союзу.
* 1994 рік. Намагання надати російській мові статус офіційної в незалежній Україні.
* 1995 рік. Алма-Ата. Спільний науковий простір (тобто російський) для СНД.”
* 2012 рік. Київ. Закон Колесніченка-Кідалова про регіональні мови в Україні (дозволяє витісняти українську з більшості сфер життя)