Президент України Віктор Янукович, відповідаючи на запитання членів Атлантичної Ради США в Нью-Йорку, сказав: «В Україні розмовляють не тільки українською і російською мовами. Розмовляють угорською, румунською, болгарською, грецькою(!!!), єврейсько (!!!) тощо… Україна дуже інтернаціональна держава, і сьогодні мова йде про те, щоб створити рівні умови для проживання в цій країні всіх людей, хто тут живе і має українське громадянство… Ми усвідомлюємо це і врахуємо в державній політиці. Тобто імплементація Європейської мовної хартії в Україні — це питання порядку денного. Зараз ми цим і займаємося».
Лобісти підвищення статусу російської мови в Україні до другої державної аргументують свою позицію наступним чином: «Ми робимо все за європейським зразком і виконуємо Європейську хартію регіональних мов або мов меншин».
ХАРАКТЕР ХАРТІЇ
Текст Європейської хартії регіональних мов або мов меншин мало хто читав. Що ж являє собою цей документ, який викликав багато дискусій як у політичних колах, так і в колах української інтелігенції?
П’ятого листопада 1992 року у Страсбурзі Радою Європи було ухвалено дану Хартію. Від часу прийняття Рада Європи пропонує підписати і ратифікувати її кожній державі, що входить до її складу.
Україна взяла на себе зобов’язання приєднатися до Європейської хартії регіональних мов або мов меншин під час вступу до Ради Європи, що було зафіксовано у Висновку її Парламентської асамблеї № 190 від 26 вересня 1995 року. Її підписання від імені України відбулося вже 2 травня 1996 року. Незважаючи на це, процес її ратифікації тривав кілька років, супроводжуючись жорстким політичним протистоянням і грубими порушеннями Конституції України та українського законодавства.
Згідно з офіційними даними, розміщеними на веб-сторінці Ради Європи, на сьогоднішній день не підписали та не ратифікували Хартію такі країни: Албанія, Андорра, Бельгія, Болгарія, Естонія, Грузія, Греція, Ірландія, Латвія, Литва, Монако, Португалія, Сан-Марино, Туреччина. Підписали, але не ратифікували наступні держави: Азербайджан, Франція, Ісландія, Італія, Мальта, Молдова, РОСІЯ (у якій не один десяток мов, які потребують захисту) та Македонія.
Перш за все, аналіз автентичних текстів Європейської хартії регіональних мов або мов меншин засвідчив, що базовий термін regional or minority languages (англ.), langues regionales ou minoritaires (фр.) був неправильно перекладений українською мовою як «регіональні мови або мови меншин», оскільки був зроблений не з мови оригіналу, як це мало би бути (англійської чи французької), а з російської, що є грубим порушенням. Правильним українським відповідником є — «регіональні або міноритарні мови», а назва хартії — Європейська хартія регіональних або міноритарних мов.
У головному терміні англійського тексту Хартії слово minority має значення не «меншини», а «меншості» і вживається для означення меншої кількості людей, які розмовляють тією чи іншою мовою, а не для означення етнічної одиниці. Таким чином, слово minority заведено вживати в сенсі кількості, а не етнічної приналежності.
Як зазначено в частині 11 пояснювальної записки до Європейської хартії регіональних мов або мов меншин: «Хартія має на меті захищати регіональні мови або мови меншин (за офіц. перек.— регіональні або міноритарні мови) та сприяти їхньому розвитку, але це не стосується мовних меншин».
Саме тому в статті 1 Хартії, де визначено термін «територія, на якій використовується регіональна мова або мова меншин», йдеться не про мову певної національної меншини, а про мову, яка є засобом спілкування певної кількості осіб:
«…i традиційно використовуються в межах певної території держави громадянами цієї держави, які складають групу, що за своєю чисельністю менша, ніж решта населення цієї держави».
Правильність такого тлумачення випливає зі змісту Хартії, об’єктом якої є насамперед мови, які можуть зникнути з мовної карти Європи, що потребують підтримки та особливого захисту. Частина третя преамбули Хартії говорить:
«Держави — члени Ради Європи, які підписали цю Хартію, вважаючи, що охорона історичних регіональних мов або мов меншин Європи, деякі з яких під загрозою відмирання, сприяє збереженню та розвитку культурного багатства і традицій Європи».
Отже, об’єктом Європейської хартії регіональних мов або мов меншин є збереження мов, які є під загрозою відмирання як етнокультурне явище, а не мовні права національних меншин, які проживають у певних регіонах України. Звичайно, регіональна або міноритарна мова є одночасно і мовою етнічної меншини, але ці терміни не тотожні. Захист мовних прав європейських меншин регламентується іншим документом, а саме Рамковою конвенцією про захист національних меншин.
ЗАХИСТ РЕГІОНАЛЬНИХ АБО МІНОРИТАРНИХ МОВ ЧИ ПОСИЛЕННЯ ПРОРОСІЙСЬКОГО ВПЛИВУ
Важливою ознакою Європейської хартії регіональних мов або мов меншин є те, що вона дає можливість державам-учасницям самостійно визначати мови та режими захисту.
У статтях Хартії зафіксовано численні варіанти спеціального та особливого захисту в таких сферах, як освіта, судочинство, функціонування адміністративних органів на регіональному та місцевому рівнях, засоби масової інформації, культурна діяльність, користування культурними закладами, економічне та соціальне життя.
«Роль держав, — зазначено в пояснювальній записці до Хартії, — полягатиме не у свавільному виборі цих варіантів, а в пошуку для кожної регіональної мови або мови меншин формулювань, які найкраще відповідають стану розвитку цієї мови».
Отже, які мови Україна вирішила захищати? Чи вони відповідають духові Європейської хартії регіональних мов або мов меншин? Як відбувалася ратифікація Хартії?
Спочатку Європейська хартія регіональних мов або мов меншин була ратифікована Законом України від 24 грудня 1999 року № 1350-XIV «Про ратифікацію Європейської хартії регіональних мов або мов меншин, 1992 р.».
Даний закон втратив чинність у зв’язку з визнанням його таким, що не відповідає Конституції України згідно з рішенням Конституційного суду України від 12 липня 2000 року № 9-рп/2000.
Після цього 12 вересня 2001 року Президент України Леонід Кучма подав до Верховної Ради України ідентичний у концептуальній хибності законопроект «Про ратифікацію Європейської хартії регіональних мов або мов меншин», але він не набирав достатньої кількості голосів.
Можна сказати, що процес ратифікації Європейської хартії європейської регіональних мов або мов меншин став частиною плану Російської Федерації, головна мета якої — розширити вплив російської мови в Україні. Саме тому російські ЗМІ, які були присутні в українському інформаційному просторі, одностайно стали агітувати за ратифікацію Хартії Верховною Радою України. До цієї кампанії активно долучилися й офіційні особи. Перебуваючи в Києві, голова Держдуми РФ Г. Селезньов 16 грудня 2002 року відкрито наполягав, щоб Україна ратифікувала Хартію. Варто ще раз зазначити, що Росія це не зробила до сьогодні.
28 жовтня 2002 року Леонід Кучма знову запропонував Парламенту її ратифікувати. Під відвертим тиском 15 травня 2003 року Верховна Рада таки ухвалила Закон України № 804-IV «Про ратифікацію Європейської хартії регіональних мов або мов меншин».
Пункт 2 Закону передбачає надання захисту саме мовам національних меншин:
«2. Положення Хартії (994 014) застосовуються до мов таких національних меншин України…».
Це прямо суперечить меті та об’єкту самої Хартії, про що йшлося в попередньому розділі. Також про це йде мова в доповіді комітету експертів Раді Європи про застосування Хартії Україною (27.11.2008):
«62. Ратифікаційна грамота України вказує на те, що в основі підходу, обраного українськими органами влади, лежить кількісний критерій, із використанням даних перепису населення 2001 року, отже, документ охоплює лише найбільш численні національні меншини. Комітет експертів нагадує, що метою Хартії є збереження мов як засобу відображення культурного багатства і що це не стосується меншин як таких».
Закон України «Про ратифікацію Європейської хартії регіональних мов або мов меншин» передбачає захист мов: білоруської, болгарської, грецької (якої не існує), єврейської (хоча такої мови не існує, а є ідиш або іврит), молдавської, німецької, польської, російської, румунської, словацької та угорської. Всі ці мови є офіційними, крім грецької та єврейської — яких не існує в природі, у відповідних державах і, з огляду на свій статус, мають необхідний державний захист і не перебувають під загрозою зникнення. Виняток можемо зробити хіба для білоруської, хоча вона є офіційно, але існує на межі відмирання. Також на території України немає жодних перешкод для застосування цих мов представниками відповідних національних меншин у місцях їхнього компактного проживання.
Гагаузька та кримськотатарська — лише ці дві мови, які Україна вирішила захищати, відповідають духу Хартії.
Закон України «Про ратифікацію Європейської хартії регіональних мов або мов меншин» не передбачає захисного режиму в Україні тим мовам, які насправді потребують його. Йдеться, зокрема, про мови: ідиш, караїмську, кримчацьку, ромську, урумську, асирійську та інші.
Це спричинено тим, що ратифікації Хартії Україною не передувало ретельне експертне вивчення цього документа, відповідного перекладу, глибокого аналізу мовної ситуації в Україні та фахового обґрунтування необхідності захисту тієї чи іншої мови.
Цілком очевидним є той факт, що російська мова жодним чином не потрапляє під визначення регіональної або міноритарної мови, оскільки вона використовується по всій території України в багатоманітних функціональних сферах, а не в одному географічному просторі. Таким чином — не потребує особливого захисного режиму через загрозу свого зникнення, а навпаки — у багатьох регіонах України є домінантною та навіть такою, що через своє панівне становище загрожує зникненню інших мов, включно з українською. У доповіді Комітету експертів говориться:
«60. Російська мова розглядається багатьма особами, що належать до національних меншин, та деякими етнічними українцями як рідна мова. Отже, вона не перебуває в тому же самому становищі, що й інші регіональні мови або мови меншин. Проте в ратифікаційній грамоті російська мова дорівнюється до інших мов, що не відповідає духові Хартії…».
29 серпня 2006 року МЗС України з англійської мови на українську було здійснено офіційний переклад Європейської хартії регіональних мов або мов меншин, де назва її звучить — Європейська хартія регіональних або міноритарних мов.
15 вересня 2008 року Президент України Віктор Ющенко подав до Верховної Ради законопроект «Про внесення змін до Закону України «Про ратифікацію Європейської хартії регіональних мов або мов меншин», де був офіційний переклад Хартії. Проте в законопроекті не згадується багато мов, які насправді потребують захисту, а ті мови, які помилково були туди внесені, знову повторюються. Протягом двох років цей законопроект не був включений до порядку денного Верховної Ради України, а в день своєї інавгурації Віктор Янукович відкликав його з парламенту, щоб продовжувати спекуляції на мові.
30 квітня 2010 року тодішній віце-прем’єр-міністр України з гуманітарних питань Володимир Семиноженко провів робочу нараду з проблем реалізації державної політики щодо регіональних мов або мов меншин. Учасники наради відзначили недостатню ефективність законодавства в цій сфері, зокрема Закону України «Про ратифікацію Європейської хартії регіональних мов або мов меншин». За підсумками наради вирішено до кінця травня запропонувати новий законопроект про ратифікацію Хартії з її офіційним перекладом. Через два місяці В. Семиноженко був звільнений постановою Верховної Ради України, за яку проголосувала і Партія регіонів. До сьогодні рішення наради ні на йоту не було виконано.
Повертаючись до Європейської хартії регіональних мов або мов меншин та російської мови, звернімо увагу, що в преамбулі Хартії говориться: заходи захисту регіональних мов або мов меншин не повинні здійснюватися на шкоду офіційним мовам і необхідності вивчати їх. Яку ситуацію ми бачимо в Україні? За роки незалежності спостерігалося погіршення фактичного стану української мови та звуження її застосування у всіх сферах суспільного життя. Внаслідок цього етнічні українці, які становлять 77,8% населення в Україні, згідно з даними Всеукраїнського перепису населення 2001 р., стали дискримінованою національною меншиною у власній країні.
У дослідженні «Мовний баланс-2», яке вийшло 2010 року під авторством О. Медведєва, наведено наступні дані.
ПРЕСА: річний наклад газет українською — 31,8%, російською — 68,1%, річний наклад журналів українською — 10,6%, російською — 89,4% — за даними Книжкової палати (2009 р.).
КНИГОВИДАННЯ: обсяг продукції на українському ринку українською — 13%, російською — 87% (експертна оцінка Асоціації книговидавців і книгорозповсюджувачів, 2008 р.). Про який розвиток української книги можемо говорити, якщо на одну україномовну книгу припадає дев’ять російськомовних?
КІНО: мова звучання фільмів на центральних телевізійних каналах українською — 45%, російською — 55% за даними Нацради з питань телебачення та радіомовлення (2009—2010 рр.). У зв’язку з призупиненням наказу Міністерства культури і туризму України від 18 січня 2008 року «Про дублювання або озвучення чи субтитрування державною мовою іноземних фільмів», їхня кількість стане ще меншою.
Наведені факти говорять самі за себе: українська мова потребує захисту у своїй же країні.
Звертаючись до рекомендації комітету міністрів Ради Європи щодо застосування Європейської хартії регіональних мов або мов меншин Україною (7 липня 2010), читаємо: «…в Україні широко поширено відчуття необхідності укріпити позиції державної мови».
Досить влучно з цього приводу сказав Іван Дзюба: «Якщо дивитися правді в очі, то сьогодні в Україні найбільш загроженою національною меншиною, яка потребує захисту, є україномовні українці».
Підсумуємо все вищесказане словами Івана Франка: «Так само всі ми знаємо, що й повного громадського щастя, повного, так сказати, раю на землі люди не діб’ються ніколи. Але се ще не рація, щоб ми закладали руки і байдужо дивилися, як міцний душить слабого, як багач кривдить та висисає бідного, як одиниці кривдять та руйнують сотки й тисячі людей. Чи буде, чи не буде з того рай на землі, а ми борімося з кожним поодиноким лихом, з кожною поодинокою кривдою та дбаймо заразом не лише про те, аби побороти її в тім однім випадку, але також про те, аби по змозі заткати джерело подібного лиха й на будуче».