Вісімдесяті роковини Голодомору. Масштаб пам’яті

Сьогодні, коли розпочинаємо Міжнародний Форум  до 80-х роковин Голодомору, подумаймо разом про дуже довгий шлях, який ми пройшли.
Подумаймо про масштаб пам’яті.
Голодомор  – це не великий голод чи відсутність їжі.
Голодомор – це вбивство.
Голодомор – це спланована і неминуча смерть мільйонів.
Після катастрофи, як після ядерного вибуху, пам’ять про мільйони звелася до одиниць людей, до індивідуальних чорних дір, які не випускали навіть спогад назовні.
Це була навіть не пам’ять.
Це був страх згадувати про неї.
Упродовж десятків років ця пам’ять – сховане у катакомби одкровення – зберігалася сотнями, можливо тисячами людей.
Вона передавалася далі. Зі страхом. Але насамперед проти страху.
Від одиниць і сотень людей до десятків тисяч.
Звідси прийшли ті, які розповіли правду сотням тисяч.
Це був голос повернення, обов’язок якогось глибокого почуття справедливості.
Це була перемога над страхом.
Вони розповіли мільйонам. Сотням мільйонів. Мільярду людей.
Як би не протидіяв нашому народові страх.
Як би не старався Кремль і спадкоємці НКВД перекреслити нашу пам’ять і застерегти інші народи, з маніакальною впертістю перебираючи на себе старі гріхи.
Як би не ховалися від національної пам’яті наші власні державці.
Як би не боялися слова «геноцид» чиновники і партійці.
Голодомор увійшов у світовий словник, у тканину людської пам’яті.
Голодомор вшановує Людина. Це і є ознакою людяності.
У ці дні пам’ять жертв Голодомору  вшановує Український народ.
Пам’ять жертв вшановують уряди і спільноти Європи, Америк, Африки, Азії, Австралії.
Масштаб пам’яті – це ми.
Масштаб пам’яті може бути малим, зведеним до одиниць, практично зниклим. Саме таким буде й народ.
І масштаб пам’яті може бути вічним.
Історія склалася так, що саме масштаб пам’яті про Голодомор є для нас, українських громадян, мірилом і національної, і людської чесності.
Ми згадуємо мільйони невинних душ. У центрі погляду – історія.
Учасниками історичних подій є не лише їхні свідки, але й нащадки, які можуть осмислити подію.
Тому погляд охоплює більше.
Він стосується всього безперервного в часі і просторі життя.
Життя нас – минулих, нинішніх і майбутніх.
Йдеться про всіх – і тих, для кого Голодомор є глибоким фактом національної свідомості, і тих, хто ще не вирішив конфлікт між собою, пам’яттю і страхом, і тих, хто щойно починає усвідомлювати всю скривдженість і пошматованість рідної історії.
Маємо шанс бути одним цілим. Бо нами, звичайними людьми, керує не примус, а гідність.
Ми здатні зберегти пам’ять з шляхетним достоїнством, усвідомленим миром і повагою до себе.
Але робімо це. Не дорікаймо один одному. Робімо кожен те, що може.
Бо тепло і масштаб нашої пам’яті – це також тепло і масштаб нашої думки один про одного.
Тисячі громад з усієї України передали до Києва листи пам’яті.
Вони будуть зберігатися в столиці, в Національному музеї. Вони будуть опубліковані.
Хотілося б, щоб листи пам’яті повернулися в кожне українське село, містечко і місто.
Вони можуть бути розміщені в церквах як молитва – молитва не лише спогаду, але й молитва очищення, яку може сказати кожен задля всіх і у 100-ті роковини.
Народ наш є. І народ наш завжди буде.
Нехай Господь благословить кожного, хто скаже ці слова без пафосу і фальшу.
Нехай Господь благословить і збереже нашу пам’ять, бо так збереже нас.
Нехай Господь дасть нам сили повірити в себе так, як має вірити великий народ.

Івн Васюник  , співкоординатор Громадського комітету   Національна опера, 21 листопада 2013 рок